Приватний виконавець Анатолій Телявський - Вирішив - проконтролюй - Юридична газета - ВО ФАКТ

Якщо рішення приймається, потрібно організувати контроль за його виконанням. Це ключове правило практично для будь-якої справи. Так само і для судової системи. Заступник Голови правління Всеукраїнського об’єднання приватних виконавців “ФАКТ”, приватний виконавець у місті Києві Анатолій Телявський ексклюзивно для Юридичної газети розмірковує про можливість запровадження судового контролю за виконанням рішень.
✅ Хто сьогодні контролює виконання судових рішень в Україні?
✅ Чи бере участь у цьому процесі судова установа, яка прийняла рішення?
✅ Яку роль у контролі може відігравати Державна судова адміністрація України?
✅ Яким чином налагоджено процес судового контролю за виконанням рішень у європейських країнах, зокрема, у Великій Британії і Італії?
✅ Як можна уникнути марних скарг і судових розглядів, запровадивши судовий контроль?
(повна версія експертного матеріалу Анатолія доступна на шпальтах свіжого номеру 30-31 (684-685) Юридичної газети і за посиланням).

У системі українського правосуддя існує постійний інтерес до тематики прийняття судового рішення. Проте хто і яким чином потім контролює його виконання – часто залишається поза межами. До 2017 року виконанням рішень судів і інших органів займалися виключно державні виконавці. Після запровадження реформи примусового виконання в Україні до них додалися приватні виконавці – офіційно уповноважені державою самозайняті особи, які працюють з виконавчими документами і отримують свою винагороду за результат. Однак у багатьох країнах також існує третій інститут контролю за виконанням рішення, який станом на сьогодні в Україні відсутній – це сам суд. Навколо застосування інституту судового контролю точиться постійне обговорення експертів. Перспективи його запровадження проаналізуємо в цьому матеріалі.

Обов’язковість виконання рішень судів та інших органів закріплена в головному законі країни – Конституції (стаття 129). Відповідно до закону, судові рішення мають виконуватися по всій території України, а суди мають чинити правосуддя і контролювати виконання. Однак сьогодні в Україні фактично немає контролю за виконанням судових рішень з боку органів судової влади, а вся робота у цьому напрямку покладена на приватних виконавців і працівників Державної виконавчої служби Міністерства юстиції. Таким чином, закріплений у Конституції ключовий принцип насправді у повній мірі не діє.

Рішення суду, які насправді не виконуються, фактично нічого не варті. Станом на 2017 рік, Державна служба статистики надавала цифру лише у 8% виконаних судових рішень в Україні. Очевидно, такі низькі показники були викликані недостатньою увагою з боку держави до означеної проблеми. Це вкрай негативно позначалося на іміджі держави, особливо з огляду на її євроінтеграційні процеси. Після запровадження інституту приватних виконавців станом на середину 2019 року цей показник, за інформацією Міністерства юстиції, зріс майже у 5 разів. Проте покладати завдання виконання рішень виключно на приватних виконавців і працівників ДВС недалекоглядно. З боку самої судової установи, у якій приймалося рішення, також мав би бути моніторинг і контроль.

Фактично сьогодні в Україні маємо ситуацію, за якої процес виконання судових рішень можна порівняти з певним різновидом промислової галузі. Суд став по суті фабрикою, яка лише видає продукцію (прийняті судові рішення і накази), після чого ці документи передаються стягувачам, які на власний розсуд ними розпоряджаються. Таким чином, виконавчий лист перетворився на певний продукт на ринку, який судова установа як виробник лише видає громадянам і не займається його подальшою долею.

Надзвичайно поширеними у професіональному житті виконавців є ситуації, коли їм доводиться довго просити судову установу, яка прийняла рішення, створити належні умови для його виконання. Коли виконавчі документи потрапляють до приватних або державних виконавців, вони часто мають справу з парадоксальною ситуацією, за якої той самий суддя, який виніс рішення, не дозволяє його виконати. Для цього суд повинен ухвалювати постанови, заборони виїзду боржників за кордон, надавати ухвали виконавцю на примусове входження до приміщень боржника, тощо. На практиці виконавцю доводиться чекати подібних ухвал протягом тривалого часу, а зволікання з отриманням необхідних документів надає боржникові можливість вчасно відчужити своє майно з метою ухилення від виконання рішення суду. Як наслідок, українські громадяни постійно зіштовхуються з ситуацією невиконаного судового рішення.

Шляхом вирішення означеної проблеми потенційно може стати зобов’язання з боку судової влади займатися контролем виконання прийнятих судами рішень. Таку функцію цілком можна довірити вже існуючому органу – Державній судовій адміністрації України (ДСА). Цей орган покликаний здійснювати організаційне і фінансове забезпечення належного функціонування системи правосуддя. Одним із задекларованих завдань адміністрації є «обмін документами між судами та іншими державними органами і установами». Аналогічний обмін має бути налагоджений між виконавцями і судами. ДСА може вести відповідну статистику і документацію, відслідковувати поточний стан справ за судовими рішеннями і нести відповідальність за їх належне виконання. Коли виконавець і представник суду постійно на зв’язку, то можна очікувати належного сприяння у виконавчих діях і, як наслідок, виконання вимог закону.

Аналогічна структура функціонує у Великій Британії під назвою Служба судів і трибуналів Її Величності (англ. – Her Majesty’s Courts and Tribunals Service). Це офіційно уповноважений орган виконавчої влади при міністерстві юстиції, який успішно функціонує, починаючи з квітня 2011 року. Ключове завдання цієї структури – забезпечення ефективної роботи системи судів і трибуналів, що дозволяє підтримувати верховенство права та надає доступ до правосуддя для всіх підданих Об’єднаного Королівства. Одним із завдань служби є забезпечення комунікації між бейліфами (аналог приватних виконавців у Великій Британії), які уповноважені примусово виконувати рішення судів, та установами судової влади для ефективного виконання рішень суду. Служба судів і трибуналів Її Величності охоплює усю територію країни, маючи 600 відділень і більш ніж 21 тисячу працівників. Аналогічна система сприяння виконавчим діям працює в Італії, у якій додатково запроваджено інститут «виконавчих суддів». Їх ключовим завданням є налагодження комунікації з виконавцями, розгляд скарг, клопотань про відстрочки виконання, сприяння виконавчим діям, видання ухвал, тощо.

Однак сьогодні українська держава не визнає необхідності інституту із зазначеним функціоналом. Натомість процес контролю за виконанням судових рішень в Україні забезпечений лише недієвим механізмом численних скарг на дії або бездіяльність приватних і державних виконавців. Право на відповідні скарги закріплені у статті 383 чинного Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ). Наприклад, регламент відповідних дій прописаний у Розділі VI Господарського процесуального кодексу. Цим нормативно-правовим актом визначено, що навіть якщо строки на оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця пропущені, то суд може їх поновити.

Навіть якщо особа вже не здійснюватиме відповідну діяльність (у випадку державного виконавця – це звільнення, у випадку приватного – припинення діяльності), до суду буде запрошена відповідна посадова особа, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника. Очевидно, для додаткового затвердження зобов’язань виконавця перед боржником, законодавство також встановило, що відповідний орган державної виконавчої служби або приватний виконавець зобов’язані повідомити суд та заявника про виконання судової ухвали, що стає наслідком скарги, не пізніше 10-денного строку з дня її одержання.

На жаль, здебільшого такі скарги на дії виконавця стають результатом маніпуляції фактами і намаганням боржника не виконувати свої зобов’язання. Коли судова влада України матиме інститут або установу, яка проводитиме постійну комунікацію виконавців і судів, забезпечуватиме таким чином контроль суду за виконанням свого рішення, величезної кількості даремних судових засідань можна буде уникнути. На превеликий жаль, у переважній більшості вони тільки відбирають дорогоцінний час як самого судді, так і виконавця. Така ситуація аж ніяк не сприяє повазі до вимог закону в Україні.